«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 31-07-2019, 09:15

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Прогулянка черкаським Хрещатиком
(закінчення)


Колись ця вулиця була суцільною, як би тепер сказали, «шопінг-лайн». За довідником «Справочная книга Черкасского уезда за 1911 год» в усьому місті налічувалося 492 приватних крамниці, зокрема – 135 бакалійних лавок, 51 м’ясна, 38 мануфактурних, 26 борошняних, 19 галантерейних. Чимало, як на 40-тисячне містечко. І уявіть собі, що майже сотня з них вміщувалася на невеличкому Хрещатику!


«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Прикметними є два нюанси: практично всі крамниці та лавки належали євреям і вже точно всі працювали за єдиним графіком: з 1 квітня по 31 вересня – з 7 ранку до 7 вечора, а з 1 жовтня по 31 березня відчинялися на годину пізніше. За дотриманням такого прискіпливо слідкували поліцейські чини – аби, бува, ніхто з торговців, не позарився на неурочну копійку та не порушував правил добропорядної конкуренції.
Таку традицію певною мірою зберігала й радянська вулиця Урицького. Утім, до березня 1962 року у торговельному плані вона не видавалася чимось особливою. І аж тут – відкриття найбільшого в молодому обласному центрі спеціалізованого магазину «Культтовари». Ще й років 10 по війні такі скрізь називалися «Канцбум», виказуючи тим самим свій головний асортимент: канцелярія (в провінції рідко більше, аніж прості та «хімічні» олівці, чорнила, чорнильниці, пера для письма, рахівниці) та «бумага». Тепер у «Культтоварах» буди ті самі канцелярські товари, але окрім них – грампластинки, музичні інструменти, фотоприладдя, радіотовари, іграшки: все для організації зразкового побуту щасливих черкащан. Згодом магазин перепрофілювався на реалізацію телевізорів і саме ними торгував аж до часів відрізних купонів. Хто забув – то перед самим розвалом Союзу.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Безіменний скверик за адмінбудівлею облдержадміністрації – ще одна візитівка Хрещатика. Спроектували сквер ленінградські архітектори в комплексі із самою «цитаделлю», що видно тим, хто бував у Пітері. Окремо не відкривали, тож виходить, що скверику, щонайменше, 55. Відтак він другий за віком після сквера Богдана Хмельницького та років на п’ять старший «Юності». І спочатку був «оазою щастя», адже неформально називався «Весільним». Річ у тім, що аж до прикінцевих 1960-х у крилі облради розписувалися «молодожони», як тоді кальковано називали весільні пари.
До речі, центральна фігура фонтану з тих часів, – «Дівчина з мушлею», – дивом вціліла. Свого часу її перевезли на територію Водопарку, де вона й нині.
1982-го сквер капітально оновили. Змінили покриття, лавочки та вдруге – фонтан. Тепер ним стала мозаїчна каскадна чаша. Поступово призначення території стало якимось безлико-універсальним: тут тобі і шахові турніри, тут і виїздні чебуреки. І так тривало довго. У середині 1990-х водограй остаточно вграли, а територія стала однією з розхристаних локацій загальноміських свят з купами сміття. Новий «світлодинамічний» фонтан відкрили у вересні 2008-го, ним і милуємося.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


На тому місці, де тепер медучилище.., даруйте – академія, майже століття стояв перший у Черкасах двоповерховий будинок. Він належав династії купців Житомирських. За деякими джерелами, саме у ньому знаходилася перша місцева театральна сцена.
Якщо по правді, Мельпомена не надто симпатизувала нашому місту, і напевне – мала причини, адже навіть у 1909 році у київсько-полтавському часописі «Рідний край» йшлося про те, що «Черкаси - город чималий, громада велика, а не ведеться у ньому з театральною справою».
Однак, як би там воно не було, але ще 1899 року у домі Житомирських, у вузькому колі провінційної богеми, тобто практично – на корпоративі, грала сама Марія Заньковецька. Відтоді й до 1917-го «цариця української сцени» ще кілька разів побувала з гастролями у Черкасах, втіливши найпопулярніші образи з української класики на сценах Фастовського, Ярової та в «Народному домі». Але прем’єрний виступ – то назавжди. Принаймні, для історії.
Ну а в лютому 1965 року було вирішено, що медикам, які навчалися у старому домі ще з ранньорадянських часів, треба новий корпус. І невдовзі від першої черкаської двоповерхівки й сліду не лишилося. Зате місто збагатіло на будівлю «у простих виразних формах», яка відразу ж стала на поліграфічний конвеєр, а зовні не змінилася й дотепер, якщо не зважати на колір фасаду. На цьому перехресті й попрощаємося...

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода