Пам’яті нашого славетного земляка Івана Піддубного

Дата: 8-08-2019, 11:06

Пам’яті нашого славетного земляка Івана Піддубного
70 років із дня смерті відзначається славетному Івану Максимовичу Піддубному 8-го серпня.
Про атлета зі світовим ім’ям, його тріумфальні спортивні перемоги багатьма авторами написано немало. (Найретельніше дослідження і висвітлення його біографії та спортивних звершень провела наша землячка – фундатор Чорнобаївського краєзнавства Марія Василівна Приліпко). Повторювати уже широковідоме немає сенсу. В цій публікації є спроба донести до читача факти з біографії Івана Максимовича, які з деяких причин не піддавались широкому розголосу або й замовчувалися.
1910-18 роках проживаючи у Богодухівці Іван Піддубний був землевласником та власником нерухомості – господарем значно вище середнього статку. На чесно зароблені в різного рівня спортивних змаганнях (у тому числі і міжнародних чемпіонатах) та гастрольних виступах у цирку, він придбав землі й нерухомість. Також щедро наділив землею та майном і своїх родичів. Як авторитетна особа 1917 року був обраний почесним гласним (депутатом) Золотоніської земської управи (тоді Чорнобаївщина входила до Золотоніського повіту). За відсутності обраного голови цієї установи проводив засідання повітового земства, отримав пропозицію очолити його, але відмовився. У роки революцій і громадянських потрясінь Іван Піддубний не пристав ні до жодної з протиборчих сторін, але у 1918 році (в час гетьманату Скоропадського), перебував у партії хліборобів-власників (партія великих землевласників). Із часом саме все це, не дивлячись на високі спортивні досягнення борця та його широку популярність привертатиме прискіпливу увагу певних органів.

Восени 1928 року Піддубний в останнє відвідав свою малу батьківщину. Як людину глибоко віруючу, його гнітило гоніння на церкву: впроваджувалася «антидзвонова кампанія» (забороняли передзвін і реквізували дзвони). У країні якраз розпочалися роки «великого перелому», на селі – колективізації. Це позначилося й на рідні Івана Максимовича. Колись наділена ним земля та майно родичам, тепер обернулися великими неприємностями. Протягом наступних років, дехто з родичів був розкуркулений і виселений з села, дехто репресований, позбавлений виборчих прав, інші самі втікали з села від утисків та переслідувань (навіть, за кордон), не оминув земляків і голодомор 1932-33 роках (дехто з рідні помер). То ж Іван Піддубний більш не повертався в своє рідне село.

Пам’яті нашого славетного земляка Івана Піддубного


Одружившись із Марією Макошиною осів у м. Єйськ «на Кубані». Останні 22 роки (з 1927 року) Піддубний прожив у затишному, невеличкому містечку Єйськ на березі Азовського моря. І обрав це місце в Краснодарському краї невипадково. Дуже вже цей край нагадував рідну Україну, тут жило багато українців, лунала українська говірка та звучали українські пісні.
Коли в Радянському Союзі 1932 році запровадили паспортизацію в містах, у його паспорті написали: «Поддубный», а в графі національність: «русский». Не втримався, запротестував. Вимагав, щоб написали його прізвище вірно – «Пиддубный», а в графі національність «русский» замінити на «украинец», але йому відмовили. Тоді він власноруч усе виправив у паспорті. За доносом у сумнозвісному 1937 році атлета доправили до Ростова-на-Дону в управління НКВС. Звинуватили в: «…антирадянській агітації та українському націоналізмі». Згодом, якщо хтось про те запитував – відповідав, що там його вчили «ленізму», так він вимовляв слово «ленінізм» – за паспорт.
У час війни сімдесятирічний Піддубний не евакуювався. У серпні 1942-го в Єйськ увійшла німецька армія. Іван Максимович демонстративно ходив із радянським орденом на грудях. Німцям було відоме прізвище Піддубний. Всесвітня слава його рятувала, старого не чіпали. Аби якось пережити окупацію, довелося підробляти в міській більярдній при госпіталі. Те, що там підробляв всесвітньо відомий атлет, гітлерівським офіцерам лестило. Бувало звідти він виводив за комір підпитих дебоширів.
У лютому 1943-го у Єйськ повернулася радянська армія, на Івана Піддубного посипалися доноси, мовляв на німців працював. За Івана Максимовича знову взялося НКВС: провели докладну перевірку і кваліфікували біль’ярдну, «як чисто комерційний заклад». Звичайно, Піддубному пощастило: засудити й відправити до табору, того, на кого падали хоч якісь підозри, бодай в якомусь співробітництві з загарбниками тоді нічого не коштувало.
Після війни час був нелегкий. Народ голодував. Пайок виділений державою, на якому сиділи жителі міста, не міг, навіть, мінімально задовольнити потреби могутнього організму борця. 15 жовтня 1943 р. Піддубний писав до Єйської міськради: «По книжці я одержую 500 грамів хліба, яких мені не вистачає. Я прошу додати мені ще 200 грамів, щоб я міг існувати…». Просив він допомоги і у Ворошилова, але відповіді з Москви так і не дочекався. (При німцях на місцевому м’ясокомбінаті йому видавали по 5 кілограмів м’яса щомісячно… ).
Жити доводилось впроголодь. Бувало він приходив до директора єйського хлібозаводу. Той ніколи не відмовляв старому в шматку хліба. Інколи з Краснодара надсилали Піддубному цукровий пайок, який він з’їдав за один день. Допомагали Івану Максимовичу «тарілкою супу» і сусіди, щоб якось зводити кінці з кінцями, борець на барахолці вимінював свої медалі на продукти. Іноді від недоїдання Іван Максимович завалювався на ліжко й лежав кілька днів, щоб накопичити сили.
Після війни людибачили вже іншого Піддубного: з опущеними плечима, з виразом смутку на обличчі. Проте, влада інколи згадувала про нього і залучала у пропагандистських цілях. У грудні 1945 року, з нагоди відзначення 60-річчя утворення Атлетичного товариства (російської важкої атлетики), 75-річного борця знову згадали – удостоїли звання «Заслужений майстер спорту СРСР». Івана Максимовича почали возити по прилеглих військових частинах і госпіталях, де він виступав зі спогадами, а у 1947-му він, навіть, виступав із програмою: «50 років на арені цирку»…
Здавалося, богатирському здоров’ю Піддубного не буде зносу. Та час брав своє. 8 серпня 1949 року о 6 годині 15 хвилин серце легендарного борця Івана Максимовича Піддубного зупинилося. Помер він на сімдесят дев’ятому році життя, за офіційною версією від інфаркту.
Одержавши телеграму з Москви: «Ховати як слід», місцева влада виставила домовину з тілом Піддубного в приміщенні спортивної школи. Поховали його не на цвинтарі, а в міському парку, де від воєнних років залишилися могили льотчиків. Поставили просту огорожу, на дощечці написали: «Іван Піддубний». З часом, без належного догляду ця територія заросла травою. Якось британське радіо Бі-Бі-Сі повідомило, що в місті Єйську перебуває в запустінні, могила Івана Піддубного – людини, яку ніхто не міг покласти на лопатки. Тоді за розпорядженням влади місце поховання впорядкували й поставили гранітний пам’ятник, на якому викарбувано напис: «Заслуженый артист республики, чемпион мира Иван Максимович Поддубный». А під ним вибиті такі рядки :
«Любви к своей Отчизне полон,
Здесь русский богатырь лежит;
Ни разу не был побежден он,
Победам же и счет забыт…
Пройдут года… Не увядая,
В сердцах он наших будет жить!
Себе соперников не зная,
Лишь смерть не мог он победить».
І ВСЕ Є ПРАВДОЮ В ТИХ СЛОВАХ, ОКРІМ ОДНОГО – «РУССКИЙ» …
Через 10 років парку присвоєно ім’я Івана Піддубного. У 1971 р. неподалік від місця поховання Івана Максимовича, до 100-річчя з дня його народження був відкритий меморіальний музей І. М. Піддубного та спортивна школа, яким присвоєно ім’я борця. Іменем Івана Піддубного назвали і криголам. (Те, що шанували, й нині там шанують нашого славетного земляка – звичайно добре, але як і в багато в чому іншому прослідковується намагання російської влади приписати всесвітньо відомого атлета – українця, з діда-прадіда козацького роду в російський пантеон).
Пам’ять про богатиря живе і в рідному краї. Його ім’я увіковічено у назвах вулиць у с. Красенівці, смт Чорнобай, містах: Золотоноша, Черкаси, Київ, у Полтаві є провулок. 8 грудня 1970 року у рідному селі біля приміщення місцевої школи відкрито погруддя великому земляку, 7-8 жовтня 1990 року на першому Всеукраїнському святі богатирської сили – пам’ятник у центрі села. З 24 серпня 1991 року тут працює Народний Музей історії села ім. І. М. Піддубного, всім охочим проводять екскурсії. Пам’ять про Піддубного збережена в ріднім краї не лише в пам’ятниках музея та назвах вулиць. Щороку, в останні вихідні дні серпня проводиться Свято богатирської сили на призи пам’яті ім. І. М. Піддубного, яке з 1990 р. набуло статусу Всеукраїнського. До Красенівки з’їзджаються атлети-борці, щоб помірятися силою та добрим словом згадати Івана Максимовича Піддубного – гордість і славу України. У 1990-2011 роках, крім атлетів із різних спортивних товариств багатьох областей України у них брали участь борці з зарубіжжя: Грузії, Латвії, Литви, Польщі та Росії.
Спортивна слава Івана Максимовича Піддубного не померкла і сьогодні, вона живе в спортивних досягненнях послідовників. На його прикладі виховано не один десяток спортсменів, які є гордістю України. Він вічний тому, що все своє життя присвятив возвеличенню сили, могутності, непідкупності і честі свого козацького роду, своєї землі, матері-України, яка дала йому силу, міць і наснагу. Відомий український історик, шанувальник Івана Максимовича Дмитро Яворницький писав: «Піддубний був справжнім переможцем, лицарем, був гордістю нашої Батьківщини». Він назавжди залишив за собою звання «чемпіон чемпіонів».
Ми є свідками того, що і смерть відступила перед вічною пам’яттю його вдячних нащадків.

Василь Колісник, член Національної спілки краєзнавців України

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода